На Мармурових скелях

Начало книги

Хто з вас не знає пекучої туги, що огортає нас на згадку про щасливу пору свого життя? Бо та пора минула і ніколи не вернеться, нас розлучено з нею — навіть найбільша відстань не розлучає так немилосердно. А картини щастя у відблиску минувшини постають іще привабливішими; ми згадуємо їх, мов тіло забраної смертю коханої, яке спочиває глибоко в землі й викликає в нас моторошне почуття, ніби відбиток нищення, сповнений якоїсь вищої, духовної краси. І ми, спрагло линучи думками до тієї минулої пори, знов і знов обстежуємо кожну дрібну подію в ній, кожну її рисочку. Тоді нам починає здаватися, що ми свою міру життя й любові не виповнили по вінця, та хоч би як ми жалкували, що так сталося, прогаяне годі надолужити. О, якби це почуття було нам наукою кожної щасливої миті!

А ще солодшим стає спогад про наші роки, міряні й за місячним, і за сонячним календарем, коли вони скінчилися раптовим жахом. Аж тоді ми починаємо розуміти, яке нам випало щастя, — ми могли жити своєю малою громадою, під мирним дахом, мали з ким цікаво поговорити, ласкаво привітатися вранці й попрощатися ввечері. Ох, ми завжди надто пізно усвідомлюємо, що то і є ріг достатку, щедро відкритий для нас.

Читать дальше →