Строк минає на світанку

Начало книги

Для неї він був усього лиш рожевий квиток на танець. До того ж квиток зужитий, розірваний навпіл. З кожного такого десятицентового квитка вона мала два з половиною центи заробітку. То була просто одна з незліченних пар ніг, що ганяли ЇЇ по всій залі цілісінький вечір, аж до глупої ночі. Аніщо, нуль, але той нуль мав право попихати нею, як хотів, доки минали його п'ять хвилин. П'ять хвилин гримких, пронизливих, оглушливих синкоп, мов навальний буревій серед купи порожніх бляшанок — там, на естраді, де грає джаз. А тоді — нагла тиша, неначе хтось нараз вимкнув рубильник. І кілька секунд якоїсь дивної глухоти. Кілька секунд, коли можна звести дух, коли її ребра не стискав чиясь чужа рука. І знову все спочатку — ще один буревій, ще один рожевий квиток, ще одна пара ніг, що женуть її по залі, ще один нуль, що попихає нею як хоче.

Атож, оце і все, що вона про них думала. О, вона дуже любила свою роботу! Дуже любила танцювати… а надто — за гроші!.. Часом вона шкодувала, що не народилася крива. Або ж глуха — тоді б вона не чула тромбона, що задирав свого довгого носа до стелі. Тоді б вона прала чиїсь брудні сорочки у пральні чи мила посуд десь у кав'ярні. Та чи варто мріяти? Однаково нічого не справдиться. Але ж як трохи й помріяти — хіба це кому вадить? Втрачати однаково нема чого…

Читать дальше →