Провина і гріхи

Начало книги

Чоловік зарився обличчям у волосся дружини. Її повіки були закриті, щоки бліді. Вона померла півгодини тому, і тим не менш він продовжував бурмотіти їй на вухо ласкаві слова. Благав прокинутися і не покидати його. Від вигляду його горя моє серце розривалося на частини. Вона була ледь старша за мене і минулого літа ще жила повним життям. А тепер, холодна, лежала у своєму ліжку в одній сорочці, просоченій її кров'ю. Мені хотілося втішити чоловіка, але я не могла. Не існує слів, здатних полегшити цей біль. Втрачаючи кохану людину, разом із нею втрачаєш частинку власного серця, причому назавжди.

На вулиці у вершинах сосен завивав крижаний північний вітер. Для цього часу незадовго до Остари було незвично холодно, і села Мунтенії все ще лежали під товстим шаром снігу. Ніхто з сусідів не прийде, щоб помолитися за цю жінку. Занадто небезпечно виходити за двері в таку погоду. Бо якщо того, хто наважився зробити крок за поріг, не забере буря, за неї це зроблять вовки. Незважаючи на те, що ще кілька годин тому результат пологів був зрозумілий, я, як і раніше, в шоковому стані сиділа на колінах між ніг мертвої жінки. У мене на руках лежала крихітна дівчинка, яка прийшла в цей світ і не зробила жодного вдиху. Дуже красива, з пушком темного волосся на голівці і світлою, майже прозорою шкірою. Моє тіло трясло, і водночас я просто не могла поворухнутися. Три дні я боролася за життя дитини, не в силах винести думку про те, що вона помре, як і багато інших дітей минулої зими. Я ніжно погладила дитину по щоці. Мої сльози капали на закриті очі. Усе в ній здавалося таким крихітним і милим, і все нагадувало мені про немовля, яке я востаннє тримала на руках рік тому. Немовля, яке сама народила в таку саму ураганну ніч в Аквінкумі і яке незабаром після цього мені довелося покинути.

Читать дальше →