Зайчик Перекидайко і Дракс

Начало книги

Стояли останні теплі дні осені. Сонячне проміння сіялось на землю, немов крізь срібну вуаль. Жовте й багряне листя, яке подекуди ще висіло на гіллі, то тут то там спадало на лісову землю, втомленими метеликами кружляло над полями. На луках стирчали тільки сірі кошлаті голови будяків; від найлегшого вітру тисячі їхніх легесеньких сивих насінин літали в сутінках, ніби маленькі літачки.

Так, дні ставали чимраз коротші. Понад струмком здіймався туман.

— Нуте, діти, — сказав заєць Білий Кожушок, — треба нам обладнати наше житло на зиму. Настеліть свіжого моху й сіна. Капусту й моркву — до комори! Але щонайперше треба викопати запасні ходи — на той випадок, якщо нас присипле снігом. Це зробиш ти, Перекидайку!

Зайчик Перекидайко з братами та сестрами заходився рити ямку для зимового притулку родини Білих Кожушків на краю піщаного кар’єру. Але незабаром у нього заболіли лапки. Та ще ж востаннє пригрівало осіннє сонечко. Час від часу з верхів’я високого бука злітав листок і, витанцьовуючи в повітрі, носився над чорно-бурою землею. Перекидайкові теж дуже закортіло, поки не впала зима, ще хоч раз потанцювати й поперекидатись так, як умів тільки він.

Читать дальше →