Інтуїція

Начало книги

Звичайно, я цього не пам’ятав і не міг пам’ятати, але покійні тато й мама стільки разів розповідали цю історію своїм знайомим у моїй присутності, що все це нарешті мені наснилося.Ніби я, ще малий Толик, стою на залізничному вокзалі й затуляю долонею рот. “Чому ти так робиш?” - сміючись, запитує молодий і ще живий батько. “Щоб хмара до рота не потрапила”, - серйозно відповідаю я і з острахом дивлюся на пару, якою бухкає паровоз, а молоді та ще живі батьки, щоб не образити мене, беззвучно сміються.Я знаю, що не можу пам’ятати цього, бо коли став свідомо сприймати світ, замість паровозів уже з’явились електрички, а тому те, чого я не пам’ятав, не міг бачити у снах. На паровози я дивився у фільмах, зустрічав їх на чорно-білих фотографіях у книжках й енциклопедіях. Як могло наснитися те, чого не пам’ятаєш? Чи, може, наші сни закодовані? Пам’ятаєш чи не пам’ятаєш, а сниться те, що бачив або не бачив, але міг бачити. Мабуть, нам сниться й те, що ми бачили чи відчували єством у лоні матері. Ото би зафіксувати цей сон, запам’ятати його навіки - більш щасливої людини, здається, не було би на світі!Гарна казка, звичайно, але, швидше за все, про паровоз із розповідей батьків я хотів написати в якійсь своїй майбутній книжці і довго думав про це, моделював, висловлюючись сучасною мовою, ситуацію, і вона наснилася мені.

Читать дальше →