Який цей світ

Начало книги

Баба Летуниха була складною натурою. Ось майже не всміхалась, а як і всміхалася то тільки устами а очі набиралися ще більше карої печалі. Але й сумною не ходила. Здавалося сторонньому оку, що жилося їй легко, навіть розкішно, бо любила, як і замолоду, ошатно вбиратися й поштиво говорити. Хоч і ніколи ні до кого не зверталася солодкими словами " люба моя", "дорогенький", "рибонько", "сонечко", але і до підлітка, і до ровесника усе була на "ви", наче б слово "ти" не могла видавити з горла. І зятеві казала "ви". Підвипивші не ображали її в транспорті чи на вулиці, бо Летуниха їх ні обминала, ні ігнорувала, вона поважливо відповідала на їх нетверезі запитання і навіть допомагала деколи перейти дорогу, від чого вона, ніяковіючи, протвережувалися.

Особливим було її спілкування з дітьми. Вона могла посварити однаково чи свого дворічного онука, чи його товариша за провину; говорила з ними просто, як з дорослими, але так пильно при цьому дивилася дитині в очі, що малюк зрештою піддавався щирості та повазі і слухався баби.

Читать дальше →