На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари)

Начало книги

«Пупок світу є у Римі, іншого вже не буде».

Чи ж це означає, що кожен християнин, юдей, турок, язичник, безбожник, чи людина іншої віри мала б відректися від власного пупка? Без власного єдиного пупка ніхто не народився на божий світ. Знівечити пупки, перемішати їх — і так нічого не дасть, нікому не вдасться. Ще гірше: той, що закоханий тільки у свого пупка, вдивляється сам у себе, більш того, випинається, щоб стати пупком пупків, буде назавжди відрізаним, зачахлим. Не віднайде своєї пуповини, не поновить постійного зв’язку між тим, що було розрізане. А це нелегко. По чорній людині не складно здогадатися про її чорних предків, по строкатій — мішаних. Ану впізнайте по пупкові! Щойно там у найжалюгіднішому заспаному закутку приховано тайники.

Знання про пупки нелегке, може воно ще й не існує. Воно зовсім не зупиниться на спогляданні сором’язливо прикритих останків, які ні про що не говорять, а прагнутиме до відновлення в сторону водночас видиму, як і невидиму. Відбудовуючи живу мережу світу, воно піде від малого до найменшого в один бік, а в інший — до великого. І пов’яже знову те, що, здавалось би, розрізане назавжди — живих і померлих. Врешті-решт доля людини — бути пупком, малою ланкою, на короткий час поєднаною з цілим світом, а потім — жалюгідним останком, слідом. Назавжди чи надовго?

Читать дальше →