Ілюзія

Начало книги

Сидимо у Ізі вдома. У нього спокійно, затишно. У нього купа дисків, пилюка на поличках і мереживо павутиння попід стелею. У нього немає телевізора, радіо та Інтернету.

Жодних засобів зв’язку з навколишнім світом, окрім невеличкого брудного віконця. Мені здається, що він навмисне ніколи не миє цього віконця, - так йому легше відгородитися від світу, який, на думку Ізі, намагається пролізти у його мозок. Ізя палить цигарки без фільтра. Він не визнає фільтрів.

«Хто знає, що вони можуть напхати у той фільтр?», - питає він, виділяючи слово «вони». Ці загадкові вони - найзапекліші вороги мого дорогого друга.

Щоразу, як я відвідую його барліг, він сканує мене якоюсь штукою, схожою на ті, якими вимірюють радіацію. Може, й справді шукає на мені залишки якогось випромінювання… Потім питає кодове слово - перевіряє, чи не зомбована я. І лише тоді дозволяє пройти. Ізя дуже боїться, аби вони мене не завербували. Він у них так щиро вірить, що іноді ця віра, мов зараза, перекидається й на мене.

Читать дальше →