Олаф Стефенсон

Начало книги

Починаючи з зустрічі й кінчаючи розставанням, все було талсе чудне та незвичайне, що його ніколи не змиють хвилі часу з моєї пам'яті.

Зустрівся я з Олафом так.

Одного вечора я вийшов пройтися по вулицях Парижа. Весь день стояв такий густий туман, що, здавалось, будинки були спущені в сиву мильну воду. Світло скрізь запалили вже з третьої години, і воно каламутними розбризканими плямами жовтіло в біловатій густій напівтьмі. Дихати було трудно, — повітря було кисле, густе і нагадувало насичену парою атмосферу холодного передбанника.

В такі дні чоловік мусить почувати себе не зовсім спокійно. І це цілком натурально: ідеш по вулиці, а тобі видається, що ступаєш по дні океану, в якому затонув город, і нема ні виходу, ні надії на рятунок. В такі часи, я помітив, по кафе і ресторанах буває найгустіше народу. Хочеться збитись докупи, хочеться гомону, крику, сміху, щоб переконатись, що ти дійсно живеш, щоб розвіяти трохи незрозумілу душну тривогу.

Читать дальше →