ГУСЕНЯТКО

Начало книги

нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими

дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім

своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого не буде, — аж на і є, знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з прилиплою шкаралупкою на дзьобику, гусенятко обсихало під маминим

крилом і не знало, що двоє його братів і четверо сестричок народилися ще у травні, весною, коли й

треба, а воно — восени, сьогодні, коли іній цвіте на зеленім лататті і давно вже не, чути голосу їхніх

найближчих сусідів-деркачів.

Гуска думала: що робити? Летіти з дітьми через три моря і так нелегко, а це, сьоме, сьогоднішнє, куди? Під крило його не візьмеш і на спину не покладеш — упаде. А тут на дзьобі уже

зима, заплава замерзне — що тоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що? Пропали...

Читать дальше →