Шумовиння днів

Начало книги

Головне в житті — аби про все були апріорні судження. І справді видається, що загал хибить, а індивіди завжди мають слушність. Слід остерігатись і з цього не виводити правил поведінки: зовсім нема потреби формулювати їх, щоб потім дотримуватись. Є лише дві речі: кохання — в усьому розмаїтті його виявів — з милими дівчатами і музика «Нового Орлеана» та Дюка Еллінгтона. Все інше має зникнути, бо воно негарне, і кілька наступних сторінок доведення цілком спираються на факт правдивості всієї історії, бо вона вигадана з початку й до кінця. Власне, її матеріальне втілення полягає здебільша у проекції — здійснюваній упереджено й емоційно — реальності на площину асоціацій, яка, проте, нерівна, ба навіть хвиляста й усе викривлює. Ви побачите, що вдавшись до цієї методи, шкодувати нема підстав.

Новий Орлеан, 10 березня І946 р.

Колен завершував туалет. Вийшовши з ванни, він обкрутив навколо стегон широкого пухнастого рушника, непокритими зосталися ноги і тулуб. Взяв з полиці пульверизатор і пахучою рідиною скропив своє ясне волосся. Бурштиновий гребінець розділив шовковисту кучму на довгі жовтогарячі пасма, подібні до борозен, що їх бешкетник проорює виделкою на поверхні абрикосового джему. Колен поклав гребінця і, взявши щипчики для нігтів, став навскіс підрізати кінчики темних вій, аби надати своєму поглядові загадковості. Цю процедуру доводилося повторювати, бо вії відростали дуже швидко. Після цього Колен запалив невелику лампочку над побільшувальним дзеркалом і нахилився, щоб перевірити стан своєї шкіри. Навколо крил носа проступало кілька вугрів. Побачивши у дзеркалі свою бридкість, вугрі чимдуж позалізали під шкіру, і Колен, задоволений, вимкнув світло.

Читать дальше →