Те, що тривожить мерців

Начало книги

«Зябра» під капелюшком гриба були глибокого червоного кольору розірваних м’язів, майже фіолетового відтінку, що так жахливо контрастує з блідо-рожевими нутрощами. Не раз вони траплялися мені у мертвого оленя і смертельно поранених солдатів, але тут цей колір мене приголомшив.

Може, те відчуття не було б настільки тривожним, якби гриб не був такий схожий на людську плоть. Липкі на дотик роздуті бежеві капелюшки напиналися над темно-червоними «зябрами». Вони проростали поміж каменів довкола гірського озерця, ніби пухлини на хворій шкірі. Мене охоплювало сильне бажання відійти від них, але ще сильніше — тицьнути в них палицею.

Мене трохи мучила провина через цю зупинку дорогою, коли захотілося спішитись, аби роздивитися гриби, але втома таки здолала. Ба більше, мій кінь теж втомився. Лист Меделін ішов до мене понад тиждень, та хай би як вона просила поквапитися, зайвих п’ять хвилин нічого не змінять.

Читать дальше →