Мерщій тікай і довго не вертайся

Начало книги

А тоді, коли змії, кажани, борсуки та всіляка звірина, що водиться в глибинах підземних галерей, поголовно виходитиме на поля, покидаючи звичні житла; коли фрукти й овочі вкриватимуться гниллю і черви виповнять їх (...)

Люд у Парижі ходить куди швидше, ніж у Ґільвінеку, Жос давно вже помітив це. Щоранку хвилі пішоходів мчали по авеню Мен зі швидкістю трьох вузлів. А цього понеділка Жос розігнався майже до трьох з половиною, прагнучи надолужити двадцятихвилинне спізнення. А все через кавову гущу, яка розлетілася по всенькій кухонній підлозі.

Його це не здивувало. Жос уже давно збагнув, що речам притаманне власне життя — таємне та лиходійне. Бретонський моряк чітко пам'ятав, що всі речі — за винятком хіба що такелажу, який ніколи не завдавав йому шкоди, — сповнені особливої енергії, мета якої — капостити людям. Найменша незграбність одразу ж наділяла річ раптовою свободою, котра, хоч би якою незначною не була, тягла за собою цілу низку халеп — від неприємностей до трагедії. Корок, що вислизає з рук, є класичним прикладом хаосу в мініатюрі. Адже цей впущений корок нізащо в світі не захоче просто покрутитися біля ніг людини. Він підступно закотиться кудись за плиту і, наче павук, що прагне сховатися якнайдалі, приготує для свого переслідувача, Людини, низку різноманітних випробувань: відсовування плити, від'єднання газової трубки, падання посуду, опіки. Цього ранку комбінація виявилася набагато заплутанішою: один незграбний кидок — і смітник хитається, падає на бік, а фільтр з гущею розсипається по підлозі. Саме так речам, сповненим почуттям справедливої помсти за своє рабське становище, на коротку, але надзвичайно яскраву мить удається підпорядкувати людину своїй прихованій владі, змусити її крутитися й вигинатися, немов пес, не милуючи ні жінок, ні дітей.

Читать дальше →