Таємниця піратських печер

Начало книги

Через непроглядну темряву маленьке судно поволі пробивалося до берега. Двоє піратів веслували над силу. А третій сидів на носі човна, вдивляючись у морок, що панував над безкраїм морем.

Коли слабке місячне сяйво освітлювало морську гладінь, на його правій щоці чітко було видно страхітливий шрам.

— Капітане, — стиха промовив до нього Спрут, не кидаючи гребти. — Ця ніч така ж темна, як і та, коли ми пустили на дно моря «Гавйоту».

Але той, зі шрамом, не відповідав. Тоді Спрут обернувся до другого — худорлявого, з гачкуватим носом, який веслував поруч.

— Правда ж, Невмирако?

— Я й досі пам’ятаю обличчя тих бідолах, — сказав другий весляр. — Забити довелося всіх.

Піратське судно посувалося по чорній воді. Місяць ледь-ледь прозирав крізь хмари.

Капітан непокоївся і мимохіть потирав знівечену щоку. Раптом порив вітру доніс до нього добре знайоме клекотіння — це хвилі билися об рифи.

— Пильнуй, Спруте! — застеріг він. — Берег уже недалеко.

Читать дальше →