Все королівське військо

Начало книги

Мейсон-Сіті.

Щоб дістатися туди, треба їхати із столиці штату на північний схід по шосе №58 — це добра нова дорога. Чи, точніше, була нова того дня, коли ми нею їхали. Їдеш собі, дивишся вперед — і прямісінька дорога миля за милею біжить тобі назустріч, біжить без упину, із чорною лінією посередині, чорною і лискучою, мов смола, на білій бетонній смузі, а над тією білою смугою блищить гаряче марево, так що видно тільки чорну лінію, яка все біжить та біжить назустріч під шурхіт шин, і якщо не відірвеш від неї очей, не відітхнеш глибоко два чи три рази й не ляснеш себе по потилиці, то підпадеш під її гіпнотичний вплив і отямишся лише в ту мить, коли праве переднє колесо зіскочить з бетону на чорний грунт узбіччя, а тоді рвучко крутнеш кермо, щоб вирівняти машину, але марно, бо бетонка висока, наче бровка тротуару; а коли машина вже полетить з насипу, мабуть, шарпнеш рукою, щоб вимкнути мотор. Але, звісно, вже не встигнеш. І потім якийсь негр, розпушуючи землю на бавовниковому полі за милю від дороги, підведе голову, побачить стовпчик чорного диму над ядучою купоросною зеленню бавовника проти люто розпеченого металево-блакитного неба і скаже: «Спаси господи, ще один перекинувся!» А інший, у сусідньому рядку, й собі озветься: «Спаси господи!» — і тоді перший негр захихотить, і його сапа знов злетить угору, сяйнувши лезом, наче зблиск сонячного телеграфу. За кілька днів хлопці з дорожньої поліції позначать те місце, встромивши в чорний грунт узбіччя невисокий залізний прут з табличкою, де на білому тлі намальовано чорний череп та схрещені кістки. А згодом із бур’янів виткнеться плющ і обів’є той знак.

Читать дальше →