Прощавай, рудий кіт

Начало книги

У маленькому селищі починалася осінь. Згасав останній літній день. Надвечір подув вітер, доносячи з-за далеких пагорбів пісні молотарок.

У кутку стояла важка валіза, що побувала в бувальцях. Аарне сидів на рипучому стільці і не знав, що ще зробити. Все здавалося зайвим і непотрібним. Щось зробити, аби залишити свій слід? Навіщо?

Вдалині стугоніли молотарки, і в тому стугоні вчувався смуток. У кімнаті було тепло, навіть душно, на вікні дзижчало кілька мух. Аарне накинув на плечі піджак і вийшов.

Єдина асфальтована вулиця селища дрімала в безлюдній передвечірній тиші. Одразу за маленьким садом починалися поля, і стоги сіна кидали на них довгі, вологі тіні.

Аарне нікуди не поспішав. Шосе вело кудись у далечінь. Сонце котилось до небосхилу, вітер вщух. Завзято, з останніх сил сюрчали коники.

Цього вечора Аарне збирався окинути поглядом своє минуле життя, намітити плани на майбутнє. Просто подумати. Але з того нічого не вийшло. Вечір видався надто гарний.

Читать дальше →