Заборонена кімната

Начало книги

Над морі бешкетує вітер, пирхає і стогне, рветься у вікна, періщить по шибках дощовими залпами.

Я сам у кімнаті.

Вимкнув верхнє світло, лише м'яке сяйво маленької настільної лампи плаває острівцем у сутінках, з яких виступають обриси меблів. Три мавпочки — давній мій талісман — сидять навпочіпки переді мною. Посхилявши голови, затулили лапками очі, вуха, роти; нічого не хочуть бачити, чути, нічого не хочуть говорити. Я повертаю їх спинами до себе. З цим покінчено.

— Напиши про все, — порадив Франк. — Напиши так, як було. Щоб цього повік не забули. Бо це й наша вина. Ми покинули дівчину напризволяще.

… Заборонена кімната.

Дівчина розчинила до неї двері. Я стояв поруч. І говорив, говорив, говорив… Ось знову насувається на мене вантажний автомобіль. Світло, тіні, брязкіт скла, постать велетня. Вищання шин. І — кінець.

Кінець?

Уже минуло десять днів. Тепер говорять вони. Прокурори, судді, адвокати. Зграя чорних круків — галасують, лицедіють, але один одному око не виклюють. А ті, інші, повтікали. Все поховано в купі паперів. Вони спростовують, вони брешуть. І жоден з них не бажає знову розчинити ці двері.

Читать дальше →