Жінка його мрії

Начало книги

Птаха повзла по синьому з срібним відливом склі чорним розчавленим тарганом. Лада глянула у вікно і побачила цю птаху, а ще мокру березову гілку, і здивувалася, що та тремтить. О, це від холоду. Суто у традиціях минулого, без народницького нальоту. Печально. Але ця думка, коротка, як політ мухи, вилетіла за якісь там межі. Вона потягнула до себе два роздвоєні кінці оголеного дроту - подумки Лада вирішила, що це зміїне жало зради, - і поклала до рота. Зараз він увійде, ввімкне і все - вона розтане тихо, тихо, як її ніжна і печальна любов. Але тихо не вийшло. Увійшов син і дійсно увімкнув. Ладу трусило хвилин п’ятнадцять: з неї валив смердючий дим, а волосся стало дибки. Нарешті син додумався вимкнути вимикача і вона, обм’якши, впала на підлогу. Син тремтячою рукою набрав номер і викликав "швидку". Але та вже нічим не зарадила. Лада була мертвою. Чому вона вибрала саме таку смерть - лишається тільки здогадуватися. Чоловік стояв якусь хвилину перед дверима, а двоє мовчазних послужливих охоронців очікували. Нарешті він відкрив двері і пішов кімнатами, нюхаючи повітря, наче тхір. На самому кінці, у літній кімнаті, він відчув неприємний запах, запах, який не жив у цьому домі, але досить знайомий і близький, щоб там оселитися. Ну й ідіотка, подумки вилаявся він і навіть, за звичкою, не опустив руки до кишені, де тепло покоївся мобільний телефон. Це була його таємна пристрасть, і чоловік Лади її приховував, та покійниця про це знала. "Я люблю його, як собаку, віддану і вірну собаку", - говорив він, похлебтуючи п’ятизірковий вірменський коньяк, іншого він не пив. Дурна звичка у вишуканому суспільстві, де шурхотять усі ці "Версачі", "Кевіни Кляйни", "Пако Рабани", що в його чіткій і світлій, як срібло, свідомості називалося мотлохом.

Читать дальше →