Син тіні

Начало книги

Завжди добре розводитися балачками у свята, коли вигасають сни, а все бовтається у густій мелясі оманливого щастя. Ніякої турботи, ніякого клопоту, якщо сам не накличеш собі на голову. Навіть віддалено згадуючи той день, не можу прийти до пам'яті. Як і більшості людей, що прожили довге життя тут, на цій землі, мені не доходить, що ця скорбна печаль і юдоль і є їхнім життям. Кажуть, що наша батьківщина велично красива з висоти пташиного польоту; тоді я готовий на неї дивитися згори цілу вічність, тільки дивитися! Тому, видно, лише в такі дні трапляється щось подібне, що перевертає ваше життя, як пожолоблену жерстяну посудину. Видно, тому Блох з'явився, наче привид, на залізничному пероні саме тоді, в сизі, прокурені й пропиті украй свята. Відтоді минуло двадцять літ. Але всі, до останнього бомжа і каліки, що збивалися за бульйонним кип'ятком під місією Червоного Хреста, пам'ятають той день. Так пам'ятають рівноапостольних. Можливо, я перебільшую, але коли когось любиш або ненавидиш, то завжди витримуєш його у пам'яті, й він стає, набираючи цінності, наче гірке давнє вино. А тоді, двадцять років тому, всі до одного на пероні, мов ужалені, попіднімали голови. Проститутки позіхнули протяжно і тихо, а коти-сутенери, що бездіяльно вешталися, замітаючи холошами перон, навіть присвиснули і провели Блоха довгими поглядами. Пустими поглядами, наче пилюка, гнана серпневим вітром. А Блох стояв, похитуючись від голоду, із задубілим до зеленого обличчям, облизуючи кінчики губів, що порепалися і зараз нагадували місиво. Якраз пробило четверту годину. Саван сну і відпочинку для святкуючих. Рівно о четвертій вдарив електронний годинник, вирвавшись даремно з утроби привокзальної пустки.

Читать дальше →