Бояриня

Начало книги

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики, на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка.

Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

Перебійний (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарі балачки провадили.

Перебійниха

(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

Боярине, прошу зажити з нами хліба-солі.

Степан (уклоняючись)

Рад би, шановна паніматко, та не смію, коли б не гнівались старі бояри, — я й так уже давно від них одбився.

Перебійний

Про них ти не турбуйся. Підкоморій

їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: «Я сам, — кажу їм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давній приязні до його батька, хотів би пригостити в себе в хаті.

Читать дальше →