Книга Судного дня

Начало книги

Данворті прочинив двері до лабораторії, і його окуляри одразу ж запітніли.

— Я не спізнився? — він зняв їх і короткозоро примружився на Мері.

— Зачини двері, тебе зовсім не чути за тими жахливими гімнами.

Данворті зачинив двері, однак навіть це не врятувало від «Усі, хто вірує!», що долинало знадвору.

— Я не спізнився? — запитав знову.

Мері похитала головою.

— Ти лише промову Гілкріста проґавив.

У тісняві спостережного майданчика їй довелося відхилитися, щоб Данворті пройшов. Мері зняла плащ і вовняний капелюх, поклала їх на сусідньому кріслі поряд із великою господарчою торбою, доверху набитою пакунками, а потім поправила сиве волосся.

— Дуже довга промова про першу подорож у часи середньовіччя, — мовила вона, — а також про коледж Бразеноус, що посів належне місце перлини у вінці історичної науки. Там як, досі дощить?

— Ще й як! — відповів Данворті, протер окуляри краєм шалика і, почепивши тонкі дужки на вуха, підійшов до прозорої перегородки, щоб побачити машину часу. У центрі лабораторії стояв розбитий віз, а навколо лежали розкидані валізки та дерев’яні скрині. Згори звисали захисні заслони машини, обтягнуті чимось подібним до прозорої парашутної тканини.

Читать дальше →