Казка старого мельника

Начало книги

Біля старого млина, що вріс кількома сотнями своїх років у берег славної Горині-річки, людно, гамірно, спекотно. Бог цьогоріч дав щедрий урожай хліба. Зернинка до зернинки працьовиті селяни зібрали його, змолотили і тепер привезли до млина. Довколишні села умліли від ситості, від передчуття осіннього перепочинку, майбутніх весіль, що невдовзі почнуть грати по всій Україні...

Обабіч дороги, яка вела до млина, стояли вози, навантажені збіжжям із запряженими волами та кіньми. Коні стригли вухами, прислухаючись до навколишніх звуків, і ліниво відганяли мух, що насідали на них. Сумноокі воли меланхолійно румигали жуйку і сонно моргали, мріючи, що скоро спаде спека, хазяї їх розпряжуть і дозволять відпочити від важкого ярма... Сідало сонце, переливаючись на річкових хвильках веселими колючими відблисками. Річка манила прохолодою, у ній плескались дітлахи та граюсись у свої потішні забави. Старший люд повагом сидів на возах або лежав, куняючи в тіні возів, спав під возами, димів люльками, гриз соломинки, пліткував із сусідами, грав у карти або лузав насіння. Усім не терпілось якнайшвидше змолоти борошно, щоб засвітла дістатися дому. І вони, чекали у цій довгій вервечці возів, із заздрістю подивлялися на щасливців, котрі повертали від млина із мішками, повними борошна. Радісні щасливці, присипані білим борошняним пилом, прощалися з товариством, підіймали шапки і злегка схиляли голови...

Читать дальше →