Та дівчина

Начало книги

Згодом у її спогадах виринатимуть лише двері. «Вони були відчинені, — повторювала вона поліції, — я мала б зрозуміти: щось не так».

Вона пригадувала кожнісінький крок свого повернення з бару. Пам’ятала хрускіт ріні під ногами в Старому дворику, як пройшла крізь Червеллську арку й, попри заборону, попростувала темрявою Фелловзького саду, легко ступаючи по вологому від роси газону. В Оксфорді таблички «По траві не ходити» були ні до чого. Викладачі застерегли собі право на газони ще понад двісті років тому, а студенти жодних нагадувань не потребували.

Далі вона минула будинок голови коледжу й пішла доріжкою, яка огинала Новий дворик (насправді йому майже чотириста років, однак він на сотню років молодший від Старого).

Потім були сьомі сходи. Чотири марші потертих кам’яних східців — і вона піднялася нагору. Вони з Ейпріл жили ліворуч від сходового майданчика, навпроти доктора Маєрса.

Його двері були замкнені, як і завжди. Однак другі двері — їхні — були прочинені. Такий її останній спогад. Вона мала б зрозуміти: щось не так.

Читать дальше →