Зима у горах

Начало книги

 Чоловік з лопатою нахилився й кинув землю на труну з Джеффрі. Він явно квапився засипати цю могилу й перейти до іншої, Люди вмирають увесь час, байдикувати ніколи.

Роджер дивився на блискучу трупу. Ось іще одна лопата землі впала на неї з гучним стуком. Якби Джеффрі лежав у тому ящику з мідними ручками живий, його барабанні перетинки не витримали б.

Час було йти з кладовища. От тільки позбутися б відчуття, що все це йому сниться. Лише тепер він зрозумів, що не чув ані слова із заупокійної відправи, яку читав цвинтарний капелан, чи як там він називається,— миршавий чоловічок з довгим гачкуватим носом. Роджер побачив раптом, що капелан ще й досі стоїть поряд з ним.

—     Більше немає проводжаючих, містере Фернівел? Ви самі?

—     Так, сам.

—     Небіжчик був вашим єдиним братом?

—     Він був моїм єдиним родичем, якщо не брати до уваги двох троюрідних тіток, що живуть десь на заході. Наші батьки загинули під час війни.

Читать дальше →