У безодні

Начало книги

Йому пощастило бути в своїй країні сучасником Шоу й Уайльда, Стівенсона і Конрада, Харді і Форстера, Честертона і Кіплінга, Керролла і Моема… Ці голосні імена сяють яскравими зірками не тільки англійської, а й усієї світової літератури.

Пощастило йому і не загубитися поміж тих авторитетних імен, не лишитись одним із численних другорядних письменників, чиї книги померли разом із ним — а то й раніше за них самих, — і вони фігурують в історії національної літератури побіжними згадками в переліку тих, хто іще жив і працював поряд з видатними майстрами. Бо ж, як відомо, ввійти в літературу набагато легше, аніж затриматися в ній хоча б на період життя одного людського покоління.

У своєму відкритому листі Анатолю Франсу з нагоди вісімдесятиліття Герберт Уеллс писав: “…І справді, що можуть роки зробити з Вами, якщо Ви вже й нині безсмертний! На якийсь час Ви поселилися тут, на землі прекрасної Франції, але Вам уготовано місце серед великої плеяди письменників, котрі вже живуть в Елізіумі і звертаються до молоді з юнацьким запалом і до всіх інших з незгасною мудрістю — до тих, хто живе сьогодні, і до прийдешніх поколінь на багато часів уперед! Мільйони ще ненароджених читачів, ставши дорослими, знайдуть у Вас… тонкого співрозмовника, найближчого друга…” В цих словах, звернених до Анатоля Франса, і його, Уеллсова, літературна доля, доля його прекрасних книг, до яких одне за одним приходять нові покоління читачів.

Читать дальше →