Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Начало книги

«Якщо дивитися в бронзу, як у дзеркало, можна опорядити одежу; якщо дивитися в історію, як у дзеркало, можна пізнати, як розквітали й занепадали династії».

Імператор Лі Шимінь, 627—649  

Писати книжку про історію — ризикована справа, а надто в час, коли невпевненість у майбутньому велика, як ніколи. Історією часто зловживають, така її доля, і нині вона дедалі більше схожа на дешевий супермаркет: як різні світові правителі — дисиденти, популісти й ліберали, — так і Брати мусульмани та Рух чаювання, — усі вибирають із минулого ті чи ті аргументи на користь свого політично-ідеологічного порядку денного. У такій ситуації історик ризикує некритично поширювати норми й нібито незаперечні істини. Або може стати упередженим тлумачем минулого, що досліджуватиме реальність через призму необ’єктивності та сучасних стереотипів.

Поки невпевненість у майбутньому зростає, імперіалізм сучасності проти минулого водночас стає чимраз агресивнішим. Історія — це більше не закінчений і складний розділ, віддалено пов’язаний із сучасністю, а площина: минуле нині підпорядковане сьогоденню, межа між «тоді» й «зараз» стирається, а роль історії полягає в підтвердженні сучасних цінностей. Як наслідок, сучасність потребує історичних паралелей, а співчуття до пращурів, що стали заручниками свого часу, послаблюється, позаяк вони не задовольняють сучасних стандартів. Та якщо міряти історію з погляду сучасності, вона втрачає весь блиск, усю привабливість, стає такою собі чужою землею[1]. А коли сучасність стає мірою всього, то і її годі зрозуміти.

Читать дальше →