Кінець Жовтого дива

Начало книги

Отак і пішли, й пішли мої справи на лад. Це й не дивно, адже я такий хлопець: чого схочу, того завжди доб'юся. Ми вже закінчували восьмий клас, і я, траплялося часом, замислювався над тим, що робитиму далі. Чи піду вчитися й ще морочитиму голову вчителям, чи підшукаю собі якусь підходящу роботу. Але ж мені завжди усміхається щастя. Так воно сталося й цього разу. Наш дорогий директор Атаджан Азизович виголосив промову на випускному вечорі і наприкінці своєї промови, що тривала сімдесят три хвилини сорок одну секунду (я сам стежив по годиннику «Ракета», який мої тато й мама подарували мені до цього дня), сказав так:

— Ось таким, значить, чином, — Атаджан Азизович одсьорбнув трохи чаю з піали, — все інше залежить від вас самих, любі друзі. Хто бажає закінчити десятирічку, будь ласка, переходьте в школу імені Макаренка, що в сусідньому кишлаку, і вчіться на здоров'я. Зі свого боку, ми можемо сьогодні ж передати їм ваші особові справи. Хто хоче набути якоїсь професії — теж, будь ласка. Скрізь повно професійних училищ, а ми, що в нашій силі, допоможемо вам улаштуватися. Хоч би ось ти, Хашимджане, що ти міркуєш собі робити?

Читать дальше →