Коло Елу

Начало книги

Над нічним містом задзвонили дзвони. З кожним ударом звук пронизував непроглядну темряву, заходячи глибше й глибше в лоно ночі. Розрізав її навпіл, намагаючись допомогти першим промінчикам сонця проникнути чимдалі в нутро чорноти, а звідти прогнати ніч подалі.

Промені світла щосили боролися з темрявою, начебто знаючи, що сьогодні вони мають мало часу, немовби усвідомлюючи, що нинішній час – час найдовшої ночі.

З боку пітьми виступав іще один союзник – бруківка, якою були вимощені навколишні вулиці й яка, мов гвардія, що вишикувалася рівним строєм, чорніла знизу. Адже, попри зиму, не було снігу – вічного побратима світла. Тож ніхто не міг радісно підхопити сонячне проміння й погратися ним, ганяючи врізнобіч і зачіпаючи перехожих.

Та несподівано за світло заступився вітер, що, як на замовлення, зібрав докупи всі хмари: і великі чорні кудлаті, і смішні білі, і схожі на кулі, і навіть прозорі срібні плямки, які нагадували органзу, – і відіслав їх за обрій. Вітер ніколи не робив щось задарма; напевно, йому самому набридла тягуча мряка.

Читать дальше →