Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Начало книги

Поплавець, що ледь погойдувався на дзеркальній, майже нерухомій гладіні, неспокійно здригнувся, затанцював. Хлопчина нетерпеливо рвонув догори вудку. На сонці блиснув порожній гачок, описав велику дугу і… вп'явся рибалці в губу. Розпачливі спроби витягти підступно загнутий сталевий дріт були марні. Зціпивши від болю зуби, хлопець даремно мучився. Кожен рух завдавав йому нестерпного болю. Кров точилася з рани, стікаючи по бороді і розпливаючись на картатій сорочці дедалі більшою плямою. Намотавши волосінь на руку, яку він тепер змушений був тримати при самому обличчі, хлопець почав обережно продиратися крізь густий чагарник до будівель, що виднілися віддалік на пагорку. Раз у раз треба було долати перешкоди — то рівчак, то пагорб. Всю дорогу непокірне, гнучке гілля боляче шмагало його по обличчю, розранюючи закривавлену губу.

Помітивши перед гайком високу постать матері, набавив ходу. Жінка, яка закручувала на голові довгу світлу косу, побачивши гачок, що стирчав у губі хлопця, не сказавши й слова, метнулась до хати. За хвилину повернулася бліда, з невеличким гострим ножем у руці. Рішуче надрізала зранену губу і обережно вийняла глибоко загнаний дротик. По чолі хлопчика великими краплями котився піт, але з його вуст не прохопилося жодної скарги, жодного зойку.

Читать дальше →