Стіна

Начало книги

«Якщо покохаєш жінку під час місячного затемнення, то не жди добра від цієї любові». Навіщо так написали древні? Вони просто не знали, що можна все життя пробути в пітьмі, так і не дочекавшись повернення срібного світла. А я от завжди сперечався з древніми. Якщо любов — це альфа й омега всього сущого, то яка різниця, світло довкола чи пітьма. У темряві не варто довіряти розуму. Тільки серце знайде вихід із мороку.

У цих краях осінь не любить життя. Тому тепер тут завжди осінь. Вітер, вітер гуляє над пустелею, завиває над похмурими ярами. Невидимим змієм він проповзає між чорними стовбурами спалених дерев і шугає вниз, на дно каньйонів, що розрізали своїми глибокими провалами землю. Яри в цій місцевості були довгі, лежали один опріч одного. Немовби велетенський пекар добряче попрацював ножем, зробивши на поверхні короваю незліченні надрізи. Цей коровай, однак, забули вчасно вийняти з печі — і він трохи пригорів. Підійдеш до яру — і відразу відчуваєш запах чогось хімічного, паленого. Гуми чи проводки. Цим запахом просякає весь одяг, і навіть коли виймаєш із торбинки справжній коровай, він теж тхне отруйним згаром. Тому ховатися від дронів у ярах — справа дуже прикра. Звісно, що іноді немає іншої ради, і ти мусиш миттю пірнути в яр, накинути на голову сіро-зелений каптур від бушлата й зануритися в обпалену смердючу субстанцію на дні. Та якщо поруч є вирва від звичайного снаряда, то ти вже маєш вибір, і треба прожогом стрибнути в конусоподібне укриття, тим більше, що вирва зазвичай не глибша, ніж півтора метра. Ти геть нічим не ризикуєш, ну хіба що трохи порвеш бушлат об гострі осколки. Але це ж краще, ніж, наковтавшись токсичного пилу на дні яру, видихати й відхаркувати його цілий тиждень, чи й довше. Утім, головне — утекти від дрона.

Читать дальше →