Майстер

Начало книги

ІНОДІ СЕРЕД НОЧІ йому снилися мертві, знайомі обличчя і напівзабуті лиця, що, мов метеори, промайнули його життям. Прокинувшись, він подумав, що за годину світатиме; і ще протягом кількох годин не буде чутно жодного звуку чи руху. Він торкнувся задубілих м’язів шиї; на дотик вони виявилися твердими й негнучкими, та болю не спричиняли. Повернувши голову, він почув хрускіт власних м’язів. «Риплю, мов старі двері»,— промовив він сам до себе.

Він знав, що треба знову заснути. Не можна лежати без сну протягом цих годин. Він і хотів би поринути в благословенну темряву, тільки б не дуже густу, потрапити до місцини, де не буде нікого й нічого, де можна відпочити від цих нав’язливих образів.

Наступного разу він прокинувся дивно збуджений і не розумів, де перебуває. Він часто прокидався в такий спосіб: схвильований, майже не пам’ятаючи, що бачив уві сні, жахаючись прийдешнього дня. Часом, куняючи, він бачив себе розніженим у сонячному мареві ранньої весни в Беллосгардо, на стільці під стіною старого будинку, коли далечінь ховається в тумані, а єство наповнює всеосяжне задоволення від теплих доторків сонця до щік і свіжих запахів гліциній, ранніх троянд і жасмину. У таких випадках, прокинувшись, він сподівався, що й день буде схожим на сон, що відблиски тих кольорів, того тепла та легкості супроводжуватимуть його аж до приходу наступної ночі.

Читать дальше →