Будинок імен

Начало книги

ені знайомий запах смерті. Нудотний, солодкуватий запах, що разом із вітром залітає в усі кімнати цього палацу. Тепер уже мені не важко зберігати спокій і самовладання. Ранок я провела, споглядаючи за небом і за зміною тіней. Щойно благословляється на світ, пташки починають співати, а коли день згасає, звуки теж блякнуть і стишуються. Я спостерігаю за тим, як видовжуються тіні. Стільки всього зникло назавжди, але запах смерті залишається незмінним. Можливо, цей запах уївся в мої кістки і тіло прийняло його, як бажаного гостя. Запах жаху та паніки. Цей запах завжди тут, здається, він живе в самому повітрі й повертається щоранку разом із денним світлом. Він постійно мене супроводжує; він повернув вогонь моїм очам, які потьмяніли від чекання, та зараз знову наповнилися життям, засвітилися жагою.

Я наказала, щоб тіла на кілька днів залишили під палючим сонцем, аж доки цей солодкуватий запах перетвориться на огидний сопух. Мені подобається дивитися на зграї мух, на їхні маленькі, сміливі тільця, що дзижчать і кружляють, охоплені нестримним голодом і засмучені потребою постійно продовжувати свій кривавий бенкет. Їхній невситимий голод і мені знайомий теж, але я з ним змирилася й навіть йому радію.

Читать дальше →