Подих диявола

Начало книги

27 серпня 1883 року в протоці між Суматрою та Явою відбулося найжахливіше стихійне лихо сучасності — виверження вулкана Кракатау. Уже за день до катастрофи жителі тропічного раю чули глухе клекотіння, що не припинялося ні на хвилину. У небо здіймалися темні клуби диму й розповзалися на всі боки. Після обіду було темно, як уночі. У повітря злітав вогонь, і на землю лив дощ зі смердючої рідини. Клекотіння ставало дедалі голоснішим і голоснішим. Наступного ранку шум уже ледве можна було стерпіти. Незадовго до опівдня земля здригнулася від оглушливого гуркоту — такого сильного, що його можна було почути за п’ять тисяч кілометрів від місця подій. Вулкан викинув в атмосферу двадцять кубічних кілометрів попелу та гірської породи. Магма вирвалася на поверхню й потекла вниз. Море вийшло зі своїх берегів. Задрижала земля, і Зондською протокою прокотилося сорокаметрове цунамі. За лічені секунди приморські міста було стерто з лиця землі. Австралійські маяки змило водою. Відгомони припливної хвилі докотилися навіть до Ла-Маншу між Англією та Францією, де рівень води ненадовго піднявся на кілька сантиметрів. За цунамі послідували дощ із попелу й потоки лави. Розжарені хмари з гірської породи, газу тапилу проносилися зі швидкістю вісімсот кілометрів за годину. Стихія знищувала прилеглі острови. Було зруйновано сто шістдесят п’ять міст і сіл, загинуло тридцять шість тисяч людей. Хмари вулканічного пилу віднесло на сімсот кілометрів, і навіть на відстані двох тисяч кілометрів від місця трагедії з неба ще падав попіл. У результаті виверження Кракатау в атмосферу здійнялися такі маси пилу, що ще кілька місяців небо було темним. Сонце, що сходило, та місяць сяяли найнеймовірнішими відтінками. І за кілька років після цієї трагедії романісти описували приголомшливі запахи.

Читать дальше →