Паперова лялька

Начало книги

Десь тут був камінь. Великий камінь на розі Базарної і Московської. Камінь, на якому можна було й посидіти, якщо кохана занадто барилася (а так, як чесно, було майже щоразу). У цих двох навіть був вислів, зрозумілий тільки Їм: доведеться сидіти на камені. Тобто жди-пожди, коли вже вона причепуриться.

Неможлива спека. Поряд іде Катруся – їй обіцяно піти на пляж.

– Можна взяти паперову ляльку?

Хай бере, вона хоч не важка. Бо як йти кудись з малою дитиною… Та ще й спека дошкуляє.

Дійшли. На березі Дніпра не так відчувається спека. А вода – як молоко з-під корови. Яка все ж таки розкішна ріка! Куди там Сені – так, канал, трошки більший за струмочок, суцільно закутий у бетон. А Дніпро! – широкий, суднохідний, вбраний в смарагдові шати! Аби не спекота. Чи то день сьогодні такий? На небі ані хмаринки, сонце пече немилосердо, а ріка так і вабить зануритися і не вилазити з води.

На березі – рясно-рясно людей. От якась пані доволі поважного віку засмагла як тубілець. Мабуть, відпочиває тут щодня. Он якась родина вивела із задухи міського помешкання дітей і песика. Такий собі кумедний песик – здається, тер’єрчик. Попри спеку біга, як навіжений, вздовж берега і приносить хазяям усяку погань. От приніс і поклав до ніг мокрий напівзотлілий корч. Дуже потрібна річ. Побіг далі.

Читать дальше →