В.І.Н. (Вибору іншого немає)

Начало книги

«Ні, не жилець Він був на цьому світі. Не жилець. Це одразу кидалося в очі всім, хто був поруч. Це бачили і відчували всі ми. Просто душу Він мав настільки прозору і тонку, що вона рвалася, де тільки можна — то в одному місці, то в іншому. І дірок у Його душі було неміряно. Спочатку ці дірочки були невеличкі, ледь помітні, а потім почали розростатися, більшати, поєднуватися між собою — допоки не перетворилася Його душа на одну суцільну велику діру, чи то пак — рану. Люди ж рвали її із якимось тваринним задоволенням, а потім ще й плювали у той страхітливий кратер. З часом це навіть стало загальною розвагою, і ми, Його послідовники і друзі, вже нічого не могли з цим вдіяти. Дехто з нас робив вигляд, що нічого не відбувається, що все йде, як і раніше, що все гаразд. Дехто бачив все це, але не наважувався якось підтримати Його, якось допомогти — бо просто не знав, чим саме. А дехто навіть радів, коли бачив, як Він страждає — бо немає нічого кращого ніж, як бачити, як страждає той, хто подарував тобі мету. Мету, до якої тобі самому, наодинці, віч-на-віч із жахливою реальністю, так і не дорости. І вони раділи. А Він страждав, марнів і розчинявся, пропадав у всьому цьому. Він танув просто на очах. І ми всі це бачили», — вже доволі літній білобородий чоловік у джинсовому прикиді, панківській бандані з черепушками та великих чорних окулярах глибоко затягнувся цигаркою без фільтру, і випустив у напрямку прочиненого кабінетного вікна густе кільце синюватого диму.

Читать дальше →