Лазарус

Начало книги

Не знаю, як вас, а мене завжди дивувало: чому в українській фантастиці існують аж такі прогалини? Де сучасна космічна опера? Чому так і не з’явився істерн — жанр на кшталт вестерну, тільки перенесений у часи Гетьманщини? Скільки ще чекати на масштабне епічне фентезі?

Скидається на те, що український автор у чомусь схожий на Вія. Він чекає десь у темній глибині, допоки по нього прийдуть, підведуть його до цікавої теми, а потім ще й піднімуть повіки. І навіть тоді побачить він того самого нещасного Хому Брута — і напише, якщо взагалі писатиме, знову про славетну минувшину України, про лани й села, і про гудіння хрущів над вишнями. Навіть якщо це будуть механічні хрущі й чорнобильські вишні, все одно по суті нічого не зміниться.

Тож і до «Лазаруса» Світлани Тараторіної, зізнаюся, підступав я з певним острахом. Погодьтеся: Київ початку XX століття — не найпростіше тло навіть для роману історичного, а тут — історико-детективне міське фентезі! Розгортаєш і побоюєшся: чи зі сторінок не порснуть навсібіч бурсаки, чи не зариплять воли чумаків — чи все-таки побачимо ми іншу, міську Україну?..

Читать дальше →