Театр навпроти «Вареничної»

Начало книги

Хоч і з’явився він у їхньому містечку вже добрий рік тому, але появу його обговорюють тут і досі. Звісно, що і його особу теж. Бо хіба не дивно, що цей показний, ба навіть імпозантний чоловік за п’ятдесят, зі слідами колишньої вроди і слави на аристократичному виду і в поставі, раптом ні сіло ні впало покидає столицю, поселяється в глухому забитому містечку, де й водогону немає, і стає (що вже зовсім підозріло) керівником неіснуючого досі молодіжного театру?

Ясно, що попервах дивним прибульцем переймалися заінтриговані містечкові пані і навіть панни, бо не перейматись було просто неможливо, адже, по-перше, такі приємні за всіма параметрами чоловіки завжди і скрізь на обліку у місцевих дам, крім того, їх, як правило, ніхто ніколи нікуди не відпускає, навіть за межі квартири, не те що міста; по-друге, чоловіки в такому… ну, поважному віці за ідеєю, повинні би мати поважну посаду, бодай пенсію депутатську, а не шлятися по периферії в пошуках убогих заробітків, яких предостатньо в самій столиці; по-третє, кому зараз, тим паче в їхньому містечку, потрібен той молодіжний театр, коли молодь з містечка давно виїхала за кордон, і якби не школярі єдиної в містечку школи, то взагалі б воно скидалося на забутий владою і Богом геріатричний пансіонат; по-четверте, з таким іменем (чи то Зореслав Світозарович, чи то Світозар Богодарович) жити в провінційному містечку… Ні, тут щось не те…

Читать дальше →