Повернення сеньйори

Начало книги

Потяг під’їжджав до її рідної кінцевої станції, але радості не відчувала. Навпаки, гіркий смуток впереміш з тривогою повільно заповнював порожнечу в душі. А тому, ступивши з вагона на залюднений метушливий перон, вирішила пересидіти сум’яття душевне в привокзальному скверику і поїхати додому одним з останніх автобусів. Щоб менше хто бачив… Та й мусила, нарешті, зібратися із силами й думками. Адже все сталося так несподівано, невчасно, недоречно… З Неаполя вона виїхала поспіхом, на другий день після обстеження у приватній клініці доктора Грачоні. Дивлячись не неї карими, повними жалю очима, лікар-онколог делікатно підтвердив усі її підозри:

— Ваша хвороба потребує негайного хірургічного втручання і довгого реабілітаційного лікування. Відповідно, немалих коштів і догляду близьких людей. Радив би вам їхати додому. Думаю, що у всіх випадках це буде найкраще.

І вона поїхала, збрехавши господарям, що їде доглядати щойно народжену внучку: боялася, щоб вони не звинуватили її в приховуванні небезпечної хвороби та, чого доброго, не розплатилися. Але все обійшлось. І ось вона тут, на рідній землі, сидить на лавочці у скверику в тіні плакучої верби і намагається прийти до тями. А головне, вирішити, признаватись чи не признаватись дочці й чоловікові? Адже операція з усіма процедурами коштуватиме дорого… А вони досі не годні зіп’ястись на ноги. Дочка жаліється, що всі гроші забирає будівництво будинку, плата за навчання дітей, а тут ще криза, безробіття. Нарікає, що «нічого в цій країні не змінилося, а як і змінилося, то на гірше».

Читать дальше →