На Чортовій греблі

Начало книги

Після народження двійняток у Тамілиній душі неждано-негадано оселилась тоскота. Оселилась, як гадина, тихо, непомітно. І тільки вночі виповзала і простягалась холодним гидким удавом між нею і Красовським. Красовський по доброті і наївності удава не помічав. Старанно виконавши свої подружні обов'язки, спокійно засинав, безневинний і безборонний, як дитя, майже не помітний під ковдрою через свою хирлявість. Зате Таміла ще довго не могла заснути, задихаючись у зимних обіймах безпричинної досади.

Таміла чекала, що це мине. Вона жаліла свого Красовського і просила Бога, щоб ЦЕ минуло. А щоб швидше минало, згадувала найщасливіші хвилини свого життя з Красовським.

Красовський забрів у їхнє село, шукаючи роботи після закінчення СПТУ. Робота в їхньому глухому селі, яке покидало все, що могло рухатись, була і Красовського взяли електриком у селянську спілку.

Таміла теж лиш-но закінчила десятирічку, вступала до інституту, але «провалилася», (а грошей на хабар не було), тож тепер працювала на чверть ставки директором сільського будинку культури. Те директорування лиш на папері виглядало поважно. Насправді ж Тамілі через економічну кризу в країні зарплати ніхто не платив, а в клуб ніхто давно не ходив — через кризу духовну і енергетичну, себто постійне відключення вечорами села від електромережі. Тож і сиділа Таміла в клубі переважно одна, чекаючи, аби стемніло, щоб додому йти.

Читать дальше →