Двомужниця

Начало книги

— Ну, от де, де я його подіну?! Уб’ю? З хати вижену? Ну, от що мені з ним робити? — питала Ганна, заливаючись сльозами, такими гіркими і невтішними, що Барановський лякався. Він боявся жіночих сліз — надивився на них за все своє активне козацьке життя. Тож тепер любив жіночок веселих, грайливих, без претензій і комплексів. От і Ганнине усміхнене личко вибрав з-поміж кислих, вічно заклопотаних та похмурих фізіономій своїх шанувальниць-поклонниць. Гадав, хоч із цією душа одпочине. Так ні… — То що ж мені робити? — побивалася Ганна, і Барановського поволі брала злість. Він рішуче схоплювався з дивана і, метаючи гнівні погляди на двері сусідньої кімнати, з притиском питав — Та, врешті-решт, може він хряпнути дверима і піти геть? Мужчина, врешті-решт, він чи не мужчина? — Те ж іще… мужчину знайшов… — з досадою схлипувала Ганна, втирала сльози і гукала — Йвасю! А ходи-но сюди! Поговоримо! Двері сусідньої кімнати повільно прочинялись, виходив Йвасьо і гордо завмирав при одвірку на весь свій півтораметровий зріст. Мав вигляд пошарпаного в боях півня, кліпав круглими пташиними очима і сіпався, певно, з нервів. — Йвасю, — лагідно, як до слабого, казала Ганна: — Ми з тобою розлучились? Розлучилися. Був суд? Був суд. Все по закону? По закону. Чого ж ти хочеш? Іди собі. Женись. Ти ж хвалився, що в тебе є жінка. От і йди до неї і дай нам спокій. — Нема у мене ніякої жінки, то в збрехав зі зла, — признавався Йвасьо, на що Ганна у відчаї зривалась із дивана і, заламавши білі руки, питала з відчаєм Барановського — Ну, от що? Що мені з ним робити?! Барановський не знав, що з Йвасьом робити. Від розгубленості рвійно ходив по кімнаті, а далі заходився реготом, та таким сардонічним, що Ганна страхалась, аби він, бува, не звередився.

Читать дальше →