Бог покинув його...

Начало книги

Вузький, похмурий, безконечно довгий коридор. На стінах — облуплена до сірих панелей штукатурка. На підлозі — вичовганий, подертий, брудного кольору лінолеум. Важкий дух ліків, хлорки, страждань і смерті. І — бар-да-ку! Бардаку! Чорт забирай! Одвертого, цинічного, нахабного бардаку! Ніби перед кінцем світу! Наче за цими обшарпаними стінами димлять і попеліють Помпеї! І вже нема ні держави, ні влади, ні… совісті людської!.. Чорт забирай, але — хто? Хто посмів привезти дитину сюди?! В цей страшний запущений хлів! Ні-і-і! В конюшні, у свинарнику краще і більше порядку!

Він кричав просто в сіре стомлене обличчя головного лікаря. Обличчя добре знайоме ще з тих часів, коли був головою облвиконкому, губернатором і вони з цим… тюхою-матюхою, курва мама його була! маракували, де б узяти кошти на ремонт, бодай на косметичний ремонт обласної лікарні, цього жахливого дванадцятиповерхового залізобетонного звалища людської немочі, хвороб і горя. Тоді він, здається, так і не придумав, де ж таки діпясти ті розтрипрокляті гроші. Не встиг: звістка про призначення його міністром прийшла раніше, ніж вирішення чортового — вічного в цій злиденній державі фінансового питання.

Читать дальше →