Хто такі совки, або Антологія совка

Начало книги

«Якщо привчити дітей не думати про Бога, вони стануть фашистами або комуністами – через потребу присвятити себе чомусь» (Симона Вейль, трактат «Укорінення»).

За більшовицькою доктриною, навіть у разі успіху революції клас переможців (пролетаріат) потребував зовнішнього інтелекту, колективного вождя, роль якого теоретично покладалася на партію. Диктатура пролетаріату на практиці виявилася ширмою влади більшовиків. Авангард робочого класу перетворився в специфічний кастовий інститут із жорсткою регламентацією внутрішнього життя (регулювання складу, напіввоєнна дисципліна, примусова партійна просвіта, періодичні «чистки»), справжні цілі якого полягали в тому, щоб перекрити та поставити під власний контроль та розпорядження всі ланки державного управління. Робітники, багато з яких підтримали ідею революційного перевороту в Росії 1917 року, ввійшли в історію під назвою класу-гегемону, «атакуючого класу», будівників першої у світі держави розкріпаченої праці. Слово «клас» звучало гостро й було викликом епосі. Однак реальним суб’єктом історичної дії стали партія та гіпертрофований партійно-державний апарат. Адже вони, а не робітники мали політичну автономію, інститути для вираження й захисту своїх інтересів, яскраво виражену ідентичність та інші характеристики (наприклад, реальне, а не віртуальне право розпоряджатися власністю на засоби виробництва).

Читать дальше →