Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Начало книги

10 листопада 1708 року. В українському місті Глухові цар Петро І, новообраний козацький гетьман Іван Скоропадський, численні представники української старшини та церковної ієрархії беруть участь у дивовижній церемонії. Серед похмурих гімнів і хмар ладану проголошується анафема імені гетьмана Івана Мазепи, який кілька тижнів тому перекинувся до шведів, що вторглися в цареві володіння. Того самого дня подібну церемонію здійснено в Успенському соборі в Москві, в присутності царевича Олексія Петровича, російських боярів і міністрів. Після цього прокляття Мазепи повторювалося в церквах Російської імперії щороку першої неділі Великого Посту впродовж мало не двох століть. Із погляду правителів, їхнього оточення та вірнопідданих це повторюване прокляття було конче потрібне, адже гетьман учинив "непрощенний гріх": він спробував вивести Україну з-під російської влади. Не дивно, що протягом дев'ятнадцятого та двадцятого століть противники дедалі сильнішого українського національного руху в Російській імперії звичайно називали українських активістів мазепинцями, а їхньому рухові причепили наліпку мазепинства. Ототожнення мало бути принизливим. Якщо рух, що тільки-тільки зароджувався, поєднати з ім'ям Мазепи, яке в Російській імперії асоціювалося зі зрадою, то можна зганьбити як зрадницький і сам цей рух.

Читать дальше →