Населений острів

Начало книги

Максим прочинив люк, висунувся і з острахом зиркнув у небо. Воно тут було низьке і якесь тверде, без легковажної прозорості, яка натякає на незглибимість космосу і множинність населених світів, — справжня біблійська твердінь, гладенька й непрониклива. Твердінь ця безсумнівно спиралася на могутні плечі місцевого Атланта й рівномірно фосфорилася. Максим пошукав у зеніті дірку, пробиту кораблем, але дірки там не було — розпливалися тільки дві великі чорні цятки, ніби краплини туші у воді. Максим розчинив люк навстіж і зістрибнув у високу суху траву.

Повітря було гаряче і густе, пахло пилом, старим залізом, розчавленою зеленню, життям. Смертю також пахло, давньою і незрозумілою. Трава була до пояса; неподалік темніли чагарники, абияк стриміли понурі кривулясті дерева. Було видно майже так, як буває яскравої місячної ночі на Землі, але не було місячних тіней і не було місячної туманної блакиті. Все було сіре, запорошене, пласке. Корабель стояв на дні величезної улоговини з положистими схилами; місцевість довкола виразно здіймалася до розмитого, тьмяного виднокраю, і це було дивно, тому що десь поряд текла ріка, велика і спокійна, текла на захід, вгору по схилу улоговини.

Читать дальше →