Вікінг у моєму ліжку

Начало книги

Імлу прорізало рипіння багатьох весел. Час від часу лунав плюскіт. Сірий туман стелився й клубочився над гладенькою поверхнею моря, заступаючи човни: було чутно тільки ритмічні удари весел і приглушені лайки.

Аж ось із туману вигулькнув темний силует, що збільшувався і чорнів, доки раптом не обернувся на дерев’яний корпус бойового човна вікінгів, з бортів якого струменіли віхтики імли. Двадцятеро весел розтинали воду, а сорок воїнів-вікінгів схилялися над цими важкими жердинами.

— Ніколи ще не бачив такого туману, — прошепотів вождь. Це був високий данець з величезними рудими вусами й бородою. — Щось мені це не подобається. — Він зиркнув на дозорця, який стояв на носу човна, що мав вигляд великої драконячої голови. — Де дівся флот? Де інші човни?

Дозорець обслинив пальця й підняв його вгору, немовби визначаючи напрям вітру. Тоді вдивився в імлу, зняв шолома й нашорошив свої вуха, наче радари. Вуха були лапаті й червоні.

Читать дальше →