Окопні історії: фронтовий щоденник

Начало книги

Під вечір наша група поверталася з навчального виходу[1]. До ліжечок залишалося якихось метрів сто, аж тут дідько несе заступника комбрига.

— Хлопці, зачекайте!

Навколо ні душі, і звертання явно у наш бік.

Я «непомітно» пришвидшую кроки.

— Петляємо, бо зараз запряже щось робити, — ціджу крізь зуби, обминаючи Кузю. Кривбас уже все зрозумів і впевнено лідирує. Замикаючим ішов Орлик, і трохи через наївність, а трохи із вихованості, зупинився.

— Воїне, треба сходити у штаб… — почав полкан.

Орлик уже зрозумів, що попав, провів сумним поглядом нашу банду і почав викручуватись. Витріщив очі, закліпав і увімкнув режим окуня:

— А я не знаю, де штаб, товаришу підполковнику!

— Солдате, кому ти мізки вправляєш? Ви ж саме з того боку прийшли.

— Мені сказали туди не ходити. Мені сказали туди ходити, — показав рукою на наші спини Орлик, і тільки-но полкан відвів від нього погляд, раптово стартонув.

— Негідники! Х-х-х! Гади! Пі-пі-пі! — неслося на всю бригаду позад нас.

Читать дальше →