Санчата

Начало книги

Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось - дядечко з паличкою до нас прямує.

Мені, - каже, - хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, - повторює, - але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?

Йому, мабуть, теж додому потрібно було, як і нам.

Ми трохи розгубились - нас дорослі катали на санчатах, це правда, а от ми їх ніколи. Я і кажу:

- Звичайно, можемо! Сідайте, будь ласка.

От веземо дядечка, а він іще ззаду паличкою своєю підштовхує. Тільки виїхали - тіточка якась біжить.

- Що, - кричить, - зламав?

А ми їй:

- Та ні! Він хоч і важкий, але санчата теж міцні, будь-кого витримають. Так що ви не хвилюйтеся, не зламав.

Дядечко засміявсь і до тіточки:

- Нічого я не зламав. Просто слизько дуже, от я і попросив хлоп’ят підвезти.

Тут і ми зрозуміли, що вона зовсім не про санчата питала.

Читать дальше →