Про козу

Начало книги

У бабусі на селі, обіч дороги, що вела до річки, на просторій, порослій бур’яном місцині завжди паслася велика брудно-біла коза. Цілими днями вона завзято скубла траву, і якби той лужок був меншим, то давно б уже виїла на ньому всю зелень. Та, на щастя (певна річ, козине щастя), він був досить великий, і їжі їй вистачаю.

Коли хто проходив мимо, вона, здавалось, не звертала на нього щонайменшої уваги. Але якось я озирнувся й побачив: коза стоїть біля кілочка, до якого була прив’язана довгою мотузкою, й дивиться ніби трохи зажурено мені вслід. Перейнявши мій погляд, тварина опустила голову, повернулася боком і заходилась коло якогось бадилля.

Мені стало ясно: вона тільки вдає, що нікого не помічає, а насправді їй, певне, прикро, бо всі подорожні бачать її, припнуту до кілка, і невідомо, що про те думають. Це повинно було дошкуляти її самолюбству. Потім я ще кілька разів проходив повз неї, різко обертався і щоразу ловив на собі сумний і незалежний козиний погляд. То було дуже горде і, без сумніву, волелюбне створіння.

Читать дальше →