Світло між двох океанів

Начало книги

У день, коли сталося диво, Ізабель стояла навколішки на краю обриву, схилившись біля невеличкого свіжого хреста, зробленого зі шматка деревини, що прибилася до берега. Самотня пухнаста хмаринка повзла квітневим небом, яке простяглося над островом, відбиваючись у дзеркалі океану. Жінка плеснула ще трохи води на щойно посаджений кущик розмарину й притоптала ґрунт навколо нього.

— …І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого, — прошепотіла Ізабель.

На мить їй здалося, ніби вона почула крик немовляти, однак жінка списала все на гру уяви. Її увагу привернуло стадо китів, що пливли до узбережжя, щоб народити дитинчат у теплих водах. Їхні хвостові плавці час від часу з’являлися на поверхні, наче голки, що вишивали гобелен. Раптом ранковий вітерець знову доніс дитячий крик, цього разу голосніший. Не може бути!

Із того боку острова аж до Африки тягнувся неосяжний океанський простір. Тут Індійський океан переходив у величний Південний[1], і разом вони простягалися безкраїм килимом, на якому й стояв скелястий острівець. У такі дні, як сьогоднішній, вода нагадувала твердиню, складалося враження, що по цій блакиті можна пішки дійти аж до Мадагаскару.

Читать дальше →