Посміхнись та помри

Начало книги

- У Піттс Лендінгу взагалі нема чим зайнятись, - сказав Майкл Ворнер, засунувши руки в кишені вицвілих джинсових шортів.

- Так. Піттс Лендінг – ще та діра, - відповів Грег Бенкс.

Даг Артур і Шері Вокер пробурмотіли свою згоду.

Піттс Лендінг – це ще та діра. Таким було гасло міста, за словами Грега та його трьох друзів. Насправді Піттс Лендінг мало чим відрізнявся від багатьох маленьких містечок з тихими вуличками, тінистими газонами та затишними старими будинками.

Але ось настав погожий осінній день, і четверо друзів тинялися навколо будинку Грега, штовхаючи ногами камінці, роздумуючи, чим би розважитися.

- Ходімо до "Гровера", подивимося, чи не привезли нові комікси, - запропонував Даг.

- У нас немає грошей, Пташко, - сказав йому Грег.

Усі називали Дага "Пташкою", бо він був дуже схожий на нього. Кращим прізвиськом могло бути хіба "Лелека". У нього були довгі, худі ноги, і він ходив довгими, лелечими кроками. Під густою копицею каштанового волосся, яке він рідко розчісував, у нього були маленькі, як у пташки, карі очі, і довгий ніс, вигнутий, як дзьоб. Дагу не дуже подобалося коли його називали Пташкою, але він звик до цього.

Читать дальше →